МЕТОД АДАПТИВНОГО КЕРУВАННЯ БОЙОВИМ СЕРЕДОВИЩЕМ З КІБЕРНЕТИЧНИМ КОНТУРОМ ПРОГНОЗУВАННЯ
DOI:
https://doi.org/10.58254/viti.8.2025.01.05Ключові слова:
автономні бойові платформи, адаптивне управління, архітектура ЛМІ, цифрові двійники, AI-помічник, кібернетичний контур прогнозування, довіра людина – машина, ентропія прогнозу, бойове середовище, роботизовані системи, miltechАнотація
У роботі представлено концепцію та результати дослідження архітектури адаптивного керування
бойовим середовищем із використанням кібернетичного контуру прогнозування. Класичні підходи до
формування систем людино-машинного інтерфейсу демонструють обмежену стійкість у стресових умовах,
тоді як сучасні технології цифрових двійників і штучного інтелекту відкривають можливості нових підходів
для створення архітектур управління, здатних адаптивно балансувати між втручанням оператора й
автоматизацією алгоритмів керування роботизованими системами.
Метою дослідження є розробка методу адаптивного керування нового покоління, яка забезпечує
зменшення невизначеності, підвищення довіри до автоматизованих рішень і захист від небезпечних сценаріїв.
Для досягнення цієї мети було використано цифрові двійники оператора та роботизованої системи, AI-помічник
як інтеграційний вузол і кібернетичний контур прогнозування для багатосценарного моделювання можливих дій.
Математична модель включає ентропійні показники як міру невизначеності, матрицю зв’язності для
відображення узгодженості двійників і функцію довіри τ, яка визначає ступінь делегування контролю від людини
до виконавчої роботизованої системи. Запропоновано і доведено теорему монотонності довіри, що формалізує
тенденцію до підвищення рівня довіри в процесі навчання системи.
Експериментальна оцінка ефективності показала, що запропонована архітектура забезпечує 30–40 %
зменшення ентропії прогнозу, зростання довіри на 30 % порівняно з базовими моделями, зниження участі
оператора на 25–40 % й стабільне проходження безпекових фільтрів навіть у складних екстремальних умовах.
Наукова новизна дослідження полягає у введенні механізму кібернетичного контуру прогнозування до
архітектури адаптивного керування, у формалізації теореми монотонності довіри та у використанні
ансамблевих симуляцій для оцінки майбутніх сценаріїв. Практичне значення полягає у можливості підвищення
ефективності та безпеки екстремальних роботизованих комплексів, у тому числі й бойових, зменшенні
когнітивного навантаження на оператора та створенні передумов для впровадження нових стандартів
взаємодії людина – машина у miltech-галузі.
Разом із тим, робота виявила низку обмежень, серед яких підвищені обчислювальні витрати, залежність
від точності моделей цифрових двійників і потреба у захисті архітектури від кібервтручань.
Отримані результати створюють науково-технічне підґрунтя для переходу від концептуального рівня до
експериментально-випробувальної стадії й інтеграції розробленої архітектури у реальні бойові системи
наступного покоління.
